ХРЕСТ
Смотреть что такое «ХРЕСТ» в других словарях:
хрест — сущ., кол во синонимов: 4 • прок (11) • толк (30) • хрес (4) • хрёст … Словарь синонимов
хрест — [хрест] хреиста/, м. (на) хреис т і/, мн. хреисти/, хреис т і/ў … Орфоепічний словник української мови
хрест — іменник чоловічого роду … Орфографічний словник української мови
хрест — а/, ч. 1) Предмет і символ культу християнської релігії, який являє собою стрижень з однією або кількома поперечками у верхній половині. || Молитовний жест християн – знак, що нагадує такий предмет, зображується перехресним рухом особливим чином… … Український тлумачний словник
хрест — (предмет у вигляді фіґури із двох лиштов, брусків, смужок тощо, з єднаних хрестом), хрестовина, хрестовиння, охрестя … Словник синонімів української мови
хрест нагрудний — Хрест, який носять на грудях поверх богослужбового та повсякденного одягу архиєреї та ієреї; заст. наперсний хрест; енколпій … Словник церковно-обрядової термінології
хрест надгробний — Хрест, який освячують під час похоронного богослужіння й установлюють над могилою; намогильний хрест … Словник церковно-обрядової термінології
хрест-нахрест — прислівник незмінювана словникова одиниця … Орфографічний словник української мови
хрест запрестольний — Хрест, який розташовують у вівтарі за престолом … Словник церковно-обрядової термінології
Тема: ХРЕСТ
Опции темы
ХРЕСТ
. христианство явление сложное и до конца не изученное.
. библия одна, но это никому не мешает.
. не уверен, что заблуждаюсь.
Связано ли оно со Христом (Хрестом). Пару простеньких статеек «для затравки»(загуглив на «крест» подхватил первые две).
Никогда не читайте перед обедом советских газет (с)
Хотя вторая статья вполне добротная.
«Христиане думают, что Бог им подчиняется» (с) Ex Nihilo
. христианство явление сложное и до конца не изученное.
. библия одна, но это никому не мешает.
. не уверен, что заблуждаюсь.
Я же ведь уже написал: не читайте перед обедом советских газет (с).
«Христиане думают, что Бог им подчиняется» (с) Ex Nihilo
. христианство явление сложное и до конца не изученное.
. библия одна, но это никому не мешает.
. не уверен, что заблуждаюсь.
«Христиане думают, что Бог им подчиняется» (с) Ex Nihilo
Что-ж, мнения разделились. Ув. форумчане, известно-ли кому-нибудь с какого языка К.и М. переводили церковные богослужебные книги?
«. Из Болгарии христианская вера распространилась в соседнюю с ней Сербию. В 863 году с помощью брата Мефодия и учеников Константин составил старославянскую азбуку и перевёл на болгарский язык с греческого основные богослужебные книги. «
(. понимаю, что википедия, не может быть свидетелем, но все же)
. христианство явление сложное и до конца не изученное.
. библия одна, но это никому не мешает.
. не уверен, что заблуждаюсь.
В 863 году с помощью брата Мефодия и учеников Константин составил старославянскую азбуку и перевёл на болгарский язык с греческого основные богослужебные книги. «
(. понимаю, что википедия, не может быть свидетелем, но все же)
А «глаголица», изобретенная Кириллом, а точнее Мефодием, так и осталась артефактом, а не славянской азбукой.
«Христиане думают, что Бог им подчиняется» (с) Ex Nihilo
. христианство явление сложное и до конца не изученное.
. библия одна, но это никому не мешает.
. не уверен, что заблуждаюсь.
Мне эти басни для чего? Какое отношение римские священники К.и М. имеют к древним восточным церквям? Какое отношение Болгария, входившая на тот момент в состав римского диоценза, имеет к Византии и византийским басням?
Любой более-менее изучивший вопрос, знает: разрешение на перевод К.и М. получали в Риме у римского папы, он же (папа римский) и назначил Мефодия архиепископом.
«Христиане думают, что Бог им подчиняется» (с) Ex Nihilo
. христианство явление сложное и до конца не изученное.
. библия одна, но это никому не мешает.
. не уверен, что заблуждаюсь.
На какое имеющееся славянское «соответствущее» понятие опирались перекладачи?
Ну разумеется. И перекрестков дорог у славян не было, и формы такой в их землях ничто не обнаруживало.
— Толковый словарь Даля — Яндекс.Словари
КРЫЖ крест || Крестообразный знак, метка, помета краскою, мелом или нарезкой.
белорус. Ісус памёр на крыжы ( польск. krzyż — «крест») — устаревшее название креста, знака крестообразной формы. Крыжеватый — крестовидный, крыжева́ть — отмечать крестиком, крыжа́к — элемент крестовидного орнамента.КРЫЖОВНИК. Заимств. в XVII в. из польск. яз., где krzyzownik — неточная словообразоват. калька нем. Krisdohre (Kris «крыж», т. е. крест; Dohre «терн»). Крыжовник буквально — «Христов терн». См. крест, терн.
Спасибо за участие, Йицхак. С Вашей помощью я кажется сам ответил на свой вопрос.
. христианство явление сложное и до конца не изученное.
. библия одна, но это никому не мешает.
. не уверен, что заблуждаюсь.
cross (n.) 
Old English cros (mid-10c.), from Old Irish cros, probably via Scandinavian, from Latin crux (accusative crucem, genitive crucis) «stake, cross» on which criminals were impaled or hanged, hence, figuratively, «torture, trouble, misery;» originally a tall, round pole; possibly of Phoenician origin. Replaced Old English rood. Also from Latin crux are Italian croce, French croix, Spanish and Portuguese cruz, Dutch kruis, German Kreuz.
В общем говоря, русское слово «крест» и все другие слова, образованные от этого корня, являются для всякого русскоговорящего человека напоминанием о Христе.
Есть еще одно занятное совпадение.
. христианство явление сложное и до конца не изученное.
ХРЕСТ
Смотреть что такое ХРЕСТ в других словарях:
ХРЕСТ
ХРЕСТ
ХРЕСТ, а́, ч.1. Предмет і символ культу християнської релігії, у вигляді стриженя з однією або кількома поперечками у верхній половині (за євангелієм н. смотреть
ХРЕСТ
1. Знак, орнаментальний мотив, що в сиву давнину з’явився у зв’язку з солярним культом. Розташований в колі являвся космогонічним символом чотирьох пір року, чотирьох начал Всесвіту (додатково див. «Атлантиди хрест», «Венери круг», гаммадіон). Хрест у формі свастики добре відомий у мистецтві Стародавнього Дворіччя, де він символізував безперервний рух небесних світил, вічне життя. Його походження також пов’язують з символікою дерева (докл. див. «Світове дерево»). Два накладені один на одного хрести складали «Колесо Сансари» у буддистів; в магії він начебто відганяв злих духів, оскільки, опинившись на перехресті, ті не знали куди йти далі; скандинави вважали його символом неба, американські індіанці — знаком молодості й звільнення від страждань, вавілонці — символом води. 2. Дві перехрещені палки на Стародавньому Сході вважались і зображались як знаряддя найсуворішого покарання. Болісна страта на дерев’яному стовбурі з поперечиною застосовувалась стародавніми індусами, персами, її запозичили у Стародавньому Римі. Вважалась ганебною і принизливою. 3. Атрибут Космосу як центра Всесвіту, оскільки пересічення вертикалі і горизонталі, неба і землі виражало зупинку руху, рівновагу відцентрових і доцентрових сил. 4. Символ християнської релігії — знак страждання, спасіння і вічного блаженства, який відображається у всьому, що пов’язано з культом. Зокрема, як символ Причастя, емблема Євхаристії показувався круг поділений хрест на чотири рівні частини або поділений літерами «І» та «Х» на шість. Протягом століть виробились наступні графічні форми:
Антоніїв — трикінцевий, має вигляд літери «Т», докл. див. Тау хрест. (порівн.
бургундський — подібний до хреста Андріївського, але з кінцями у вигляді копальних лопат, продовжених короткими гілочками.
вилоподібний — у вигляді стовпа, з якого у два боки розходяться гілки, нагадуючи латинську літеру «Y».
вирізний — чотирикінцевий, кожний з який трохи загострено (кут орієнтовно 90°), а самі гілки подібно променям розходяться від центра збільшеними у своїй ширині.
вирубний — прямий стовпчик перетинає горизонтальна стрічка, а всі чотири гілки закінчені у вигляді тупокінцевих вирізів.
вірменський — має два різновиди: а) подібний до хреста грецького, але трохи видовжена вертикаль. Через роздвоєні кінці його іноді називають восьмикінцевим. Часто зображався на чільних боках хачкарів, став емблемою автокефальної Вірменської Апостольської церкви. б) Прямий стовп з двома нерівними горизонталями вгорі і нахиленою під ними. Всі кінці отримують дво- або трилопатеве закінчення.
гвельфський — більш видовжена форма хреста латинського.
Георгіївський — від маленького центрального круга на чотири боки розходяться однакові за розмірами промені з прямими кінцями.
головчастий — вертикаль пересікається горизонталлю, при цьому кінці всіх чотирьох гілок під прямим кутом зламані і продовжені рисками менших розмірів, дублюючи тим самим популярний у стародавні часи солярний знак, свастику (порівн. гаммадіон).
гострокінцевий — чотирикінцевий хрест з однаковими гострими торцями.
грецький — прямий стовп посередині пересічено горизонтальною стрічкою. Всі чотири гілки однакові за своїми розмірами.
єврейський — Т-подібної форми, докл. див. Тау хрест.
єгипетський — у вигляді вертикального стовпа, який завершено кільцем, під яким виконано горизонтальну стрічку. докл. див. анх.
єрусалимський — являє собою комбінацію з п’яти хрестів, одного великого, який своєю формою нагадує хрест подвійний головчастий, чотири поля котрого між гілками заповнені такими же хрестиками, тільки маленькими. В часи Хрестових походів він був гербом Єрусалимського королівства.
женевський — прямий з короткими гілками срібного кольору на темно-червоному тлі.
загострений — є пересіченням коротких вертикального і горизонтального брусів, які завершені загостреними кінцями.
зірчастий — за основу взято хрест грецький, але до кожної з чотирьох гілок прилягає п’ятикутна зірочка.
з терновим вінцем — форму восьмикінцевого православного хреста поєднано з поміщеним в центрі зображенням тернового вінка, що мало наочно свідчити про страждання Христові. Став емблемою Страстей Господніх.
ірландський — сполучення рівнокінцевого хреста з кругом, при цьому гілки виходять за межі кола (синонім — квесте-хрест). Нагадував про блукання рицарів-хрестоносців.
каплеподібний — трохи видовжений, кожна з чотирьох гілок трохи розширяється і закінчується тризубом у вигляді круглих капель. Середохрестя теж відзначалось круглою каплею. Був розповсюджений у Візантії та Київській Русі, символізуючи каплі крові пролитою Христом під час страти.
кардинальський — шестикінцевий, що утворено пересіченням вертикального стовпа двома горизонтальними стрічками, з яких нижня довша за верхню. Верхня і бокові гілки мають закінчення у вигляді трьох листків.
католицький — те саме, що і
кельтський — кам’яна стела, у верхній частині якої сполучаються коло і хрест, символізуючи поєднання солярного знака і християнського атрибута. За іншими версіями — хрест, що входить в земне коло, знак чотирьох стихій або пір року.
Константинів — те саме, що і монограма імператора Константина. докл. див. хрест монограмний.
конюшинний — з чотирма гілками, які закінчуються схематичними зображеннями конюшини. Був атрибутом св. Патрика.
корсунський — основою слугує
грецький, кожна гілка має невеликі розширення. Вживався у Візантії, згідно переказу таким хрестом у Корсуні (Херсонесі) хрестили київського князя Володимира і він був встановлений у Києві на високому березі Дніпра.
косий десятикінцевий — у вигляді вертикального стовпа, пересіченого чотирма горизонтальними стрічками, з яких нижня — найдовша, а верхня — сама коротка. При цьому друга зверху стрічка може трохи відхилятися від горизонталі.
криноподібний — подібний до хреста грецького, але кожну гілку тут замінено трипелюстковою квіткою лілії (крином), яка з давніх-давен вважалась символом влади.
круглий — в основу покладено
подвійний головчастий, чотири гілки якого закінчені маленькими кружками.
латинський — вертикальний стовп у верхній частині пересікається горизонтальною стрічкою таким чином, що на відміну від хреста грецького більш-менш рівними опиняються тільки верхня і бокові гілки.
литовський — вертикальний стоп поділено на три частини і пересічено двома однаковими за розмірами стрічками.
лотаринзький (патріарший, храмовників) — прямий стовп посередині перетинається горизонтальною стрічкою меншої довжини, а верхня гілка ще раз пересічена посередині невеликою горизонтальною стрічкою. Внаслідок утворюється шестикінцева форма.
мадярський (угорський) — являє собою композицію з шестикінцевого хреста, який увінчує корону з трьома трипелюстковими виступами. П’ять гілок хреста мають трапецієподібні кінці.
мальтійський — подібний до хреста Георгіївського, але загострені промені сходяться не до центрального круга, а до маленької крапки. Замість прямих кінців гілки отримали вирізи, виконані під тупим кутом, внаслідок чого виявився восьмикінцевим. Являвся емблемою Мальтійського рицарського ордена, який спочатку називався Госпітальєрів, потім Іоаннітів. Вони носили малинову мантію, чорний плащ з білим хрестом на лівому боці грудей і присвятили себе захисту паломників і піклуванню за хворими. Тому білий колір хреста означав бездоганність, рицарську честь, чотири гілки — розсудливість, справедливість, силу духу, помірність, а вісім кінців — вісім благ, які Христос проголосив у Нагірній проповіді для праведників (утіху, лагідність, милість, щиросердість, мир, правду, справедливість, любов).
монограмний — шестикінцевий, у вигляді прямого стовпа, який в середині пересікається двома рівними за довжиною гілками. Всі кінці акцентовані невеликими розширеннями, а вгорі біля вертикальної гілки виконано кільце, внаслідок чого утворюється суміщення літер «Х» і «Р». Подібний знак мав місце і в античному мистецтві, але в епоху європейського Середньовіччя став монограмою Христа (дві перші літери), а також монограмою першого християнського імператора Константина Великого.
місячний — за основу взято
грецький, але до кожної з чотирьох гілок прилягає четвертинка круга у вигляді мусульманського півмісяця.
неповний трилистий — такий же як і
трилистий, але нижній кінець вирішено прямим торцем, без всякого ускладнення.
папський — має вісім кінців, з який нижній трохи довший за інші. За основу слугує форма хреста лотаринзького, накреслення якого доповнено ще однією горизонтальною стрічкою, виконаною під центральною. При цьому верхня і нижня стрічки мають однакову довжину.
патріарший — за формою те саме, що і
храмовників. Використовувався як печатка намісників візантійських імператорів.
пенькуватий — чотирикінцевий, всі боки гілок якого прикрашені пеньками.
перехрещений — основою є
грецький, але всі чотири гілки ближче до своїх кінців пересікаються коротенькими рисками, внаслідок чого кожна з них нагадує хрестик.
петровський — чотирикінцевий, з горизонтальною перекладкою, яка розташована у нижній частині вертикального стовпа. Нагадував про страту апостола Петра, якого розіп’яли донизу головою на перевернутому хресті.
плетений — чотирикінцевий, кожна гілка зображена у вигляді переплетеного мотузка.
подвійний — основою може слугувати
грецький, який в центрі під кутом 45° пересікається точно таким же за формою і розмірами. З поч. XVII ст. така форма хреста стала емблемою Англії, оскільки з часів короля Ричарда Левового Серця в країні вживався прямий, а після вступу на трон шотландського короля Якова його було доповнений косим, шотландським.
подвійний головчастий — основою залишається форма хреста головчастого, однак всі чотири кінця закінчені невеликими прямими рисками, спрямованими на два боки. Його форму можна розглядати також як сполучення чотирьох Т-подібних «Тау» хрестів. Такі хрести зображались у європейському мистецтві в епоху Меровінгів, а в XII–XIII ст. вони з’явились на плащах рицарів Тевтонського ордена.
православний — існує в трьох варіантах: а) Вертикаль поділена на три частини, верхня перекладина — горизонтальна, а нижня — нахилена. Вона трактувалась як згадка про двох розбійниках, яких розіп’яли разом з Христом. Один з них, що хулив Ісуса, мав відправитися у пекло, а тому, що покаявся, судилося бути в раю. Ця форма застосовувалась при спорудженні поклінних хрестів. б) Вертикальний стовп поділено вже на чотири частини і у трьох місцях пересічено трьома стрічками, з яких верхні горизонтальні, а нижню виконано під невеликим кутом до вертикалі. При цьому стрічки відзначаються розмірами: верхня — найкоротша, а середня — найдовша. Вважалось, що саме на такому хресті розіп’яли Христа, який на Голгофу ніс тільки верхню перекладину, вже на місці страти добавили середню для рук і нижню для ніг, а над головою прибили дощечку з образливим написом. в) На відміну від зазначених шести- і восьмикінцевого мав місце семикінцевий, коли вся композиція завершується верхньою перекладкою. Тут нижня коса перекладина трактовано як «підніжжя хресне».
прусський — з чотирма кінцями, які закінчуються ліліями.
п’ятикінцевий — те саме, що і
римський — те саме, що і
ромбічний — подібний до хреста грецького, від якого відрізняється тим, що кінці всіх чотирьох гілок завершені маленькими ромбами.
св. Андрія — подібний до хреста Андріївського, від якого відзначається тим, що кінці променів не загострені, а начебто обрубані. Його форма була покладена в основу ордена Російської імперії, яким нагороджувались за найвищі заслуги перед Батьківщиною, вона також став емблемою російського військово-морського прапора.
св. Якова — за основу взятий
латинський, але має розширені кінці та невелике стовщення посередині нижньої частини.
сонцеподібний — те саме, що і
подвійний. У християнській символіці збагачувався тим. що вертикальна гілка зростала у висоту і збагачувалось монограмою Христа — грецькою літерою «Р».
тевтонський — докл. див. хрест подвійний головчастий.
-тризуб — горизонталь з трьома паралельними гілками (символ блискавки, влади, сили) було поєднано з монограмою Христа, внаслідок гілки виявилися спрямованими кінцями донизу, а горизонталь увінчаною грецькою літерою «Р». Став емблемою хрещення.
трикутний — такий же як і
ромбічний, тільки замість ромбів на кінцях виконані рівнобічні трикутники.
трилистий — чотирикінцевий, який на відміну від хреста грецького має закінчення кожної гілки у вигляді трьох листків. В Росії його форма використовувалася для виконання напрестольних.
трилистий перехрещений — основою є форма хреста перехрещеного, яка збагачується ускладненими кінцями, кожний з 12-ти вирішується у вигляді трьох листків.
угорський — те саме, що і
французький — має п’ять гілок, які сходяться до одного місця і мають вигляд гострих стрілок, закінчених тупокінцевими вирізами.
храмовників — те саме, що і
«царя Слави» — ранньохристиянський символ, — увінчання Т-подібного «Тау» хреста грецькою літерою «Р», який вважався знаком Ісуса Христа.
чотирикінцевий о восьми променях — вертикальний і горизонтальний бруси мають на кінцях вирізи, які подібні променям, спрямованим на всі боки.
швейцарський — те саме, що і
шотландський — те саме, що і
андріївський, оскільки св. Андрій вважався покровителем Шотландії.
ягеллонський — те саме, що і
якірний — подібно до хреста грецького має чотири однакові за розмірами гілки, але їхні кінці мають закінчення у вигляді корабельних якорів. Формами хрестами зумовлені плани багатьох християнських храмів, зокрема:
св. Антонія — у вигляді літери «Т» був переважно прийнятий для ранньохристиянських церков;
грецький — з чотирма однакової довжини раменами — для ранньовізантійських, пізніше православних церков, а також католицьких храмів в епоху Ренесансу, періоду класицизму тощо;
латинський — з більш довгим нижнім раменом — для більшості католицьких церков, починаючи з часів середньовіччя, а також низки православних храмів. Увінчання бані храму
означає перемогу Ісуса Христа над смертю, а коли
поставлений на мусульманський півмісяць, то це мало свідчити про перемогу християнства над іншими віруваннями. Але раніше підніжжя у вигляді півмісяця означало купель, у якій Церква приймала хрещення, його також порівнювали з колискою Христа у Вифлеємі, з чашею Євхаристії, кораблем Церкви, якорем надії. Зображення хреста на ступінчастому цоколі розкривало історію розп’яття на Голгофі. Форми хреста на главах храмів вже в XVI ст. перетворилися на видатні мистецькі твори, відзначаючись вишуканістю силуетів, стрункістю, пропорційною злагодженістю. Згодом до їх проектування залучалися провідні зодчі і художники. У християнському світі мотив хреста широко застосовується у меморіальних спорудах, встановлюється на надгробках, вводиться в композиції пам’ятників. Його часто використовували для увінчання монументальних споруд над могилами захисників Батьківщини і трагічно загиблих. Спеціальні назви отримали:
водружальний — поставлений при закладенні християнського храму на місці майбутнього престолу. Виконується з дерева восьмикінцевої форми.
закладний — керамічний або кам’яний різьблений, який вмуровувався у стіну храму при його спорудженні.
поклінний — встановлений вздовж дороги і призначений для молитовних поклонів. Розроблені у середньовіччя основні форми хреста активно вводилися в геральдичні композиції, які у пізніші часи зберігалися у прапорах країн, гербах земель і міст, державних нагородах і знаках. смотреть
ХРЕСТ
ХРЕСТ
ХРЕСТ
-а, ч. 1) Предмет і символ культу християнської релігії, який являє собою стрижень з однією або кількома поперечками у верхній половині. || Молитовний. смотреть
Кто такой хрест christus
Не касаясь свидетельств Священного Писания Нового Завета и многочисленных христианских авторов (начиная с конца I в.), которые все в полном согласии и единодушии сообщают не только о многих подробностях земной жизни Основателя христианства, но и прямо подтверждают Его Божественное достоинство, – остановимся лишь на свидетельствах внехристианских, свидетельствах даже самих врагов христианства, с тем, чтобы уже с полной и окончательной достоверностью убедиться в историчности Лица Господа Иисуса Христа.
Первым из языческих свидетелей о Христе является известный римский государственный деятель и ученый эпохи императора Траяна Плиний Младший (62 – 114). Будучи назначен правителем Вифинии, он обнаружил там множество христиан. Результаты своих судебных расследований он сообщил императору приблизительно около 110 г. в следующем письме:
«Плиний императору Траяну.
. Я никогда не присутствовал на следствиях по делу о христианах: поэтому я не знаю, чем и в какой степени их следует наказать или как вести дознание. Я очень колебался, надо ли, вынося приговор, делать разницу между возрастами или же ничем не отличать нежный возраст от людей взрослых, прощать ли раскаявшихся, или же человеку, который был христианином, отречение не идет в пользу, и следует наказывать само имя, даже при отсутствии преступления, связанного с именем. Пока что с теми, кого приводили ко мне в качестве христиан, я придерживался такого образа действий. Я спрашивал их самих, христиане ли они; сознавшихся спрашивал второй раз и третий, угрожая им казнью, упорствующих велел уводить на казнь. Я не сомневался, что какова бы не была сущность их признания, их следовало, конечно, наказать за непреклонную закоснелость и упрямство. Были такие же безумцы, которых я, как римских граждан, решил отправить в Рим. Вскоре в ходе самого разбирательства, как это обычно бывает, преступников стало набираться все больше и больше, и появились многочисленные виды их. Мне был предложен список, составленный неизвестным и содержащий много имен. Тех, кто отрицал, что они являются христианами или были ими, я решил отпустить, когда они вслед за мной призвали богов, совершили пред изображением твоим, которое я велел принести вместе со статуями богов, жертву ладаном и вином, а кроме того обругали Христа: настоящих христиан нельзя принудить ни к одному из этих поступков. Другие, названные доносчиком, сказали, что они христиане, а затем отказались от этого, сказав, что они были христианами, а затем отпали, некоторые за три года, другие за много лет назад, некоторые за двадцать. Все они почитали и твое изображение, и статуи богов, и обругали Христа. Они утверждали, что вся их вина или заблуждение состояли в том, что они, обычно по определенным дням, собирались до рассвета; воспевали, чередуясь, Христа как Бога и клятвенно обязывались не преступление совершать, а воздерживаться от воровства, грабежа, прелюбодеяния, нарушения слова, отказа выдать доверенное. После этого они обыкновенно расходились и приходили опять для принятия пищи, обычной и невинной, но что и это они перестали делать после моего указа, которым я, по твоему распоряжению, запретил тайные общества. Тем более счел я необходимым под пыткой допросить двух рабынь, называвшихся прислужницами, и не обнаружил ничего, кроме безмерного, уродливого суеверия, поэтому, отложив расследование, я прибегаю к твоему совету. Дело, по-моему, заслуживает обсуждения, особенно вследствие числа тех, над кем нависла эта угроза: множество людей всякого возраста, всякого звания и обоих полов идут и будут идти на гибель. Зараза этого суеверия прошла не только по городам, но и по деревням и поместьям, но кажется, ее можно остановить и помочь делу. Достоверно установлено, что покинутые храмы опять начали посещаться, торжественные службы, давно оставленные, восстановлены и корм для жертвенных животных, на которых до сих пор едва-едва находился покупатель теперь опять распродается. Из этого легко заключить, какое скопище людей можно исправить, если дать место раскаянию».
Следующее важное свидетельство о Христе содержится в рассказе крупнейшего римского историка Тацита Публия (55 – 120) о пожаре Рима (64 г.), жившего во время императора Нерона (54 – 68 гг. н. э.). Утверждали, что пожар этот, уничтоживший 2/3 города, начался неслучайно, но его специально устроил Нерон, чтобы полюбоваться столь необыкновенным редчайшим зрелищем и чтобы лучше представить себе пожар Трои. Слух об этом преступлении Нерона разошелся по всему Риму. Нерон, чтобы подавить его, решил свалить всю вину на христиан, о которых в Риме ходили самые нелепые слухи. Тацит, по-видимому, им верил. В своих «Анналах» поэтому он пишет следующее:
В этом небольшом отрывке сказано многое: время жизни Иисуса Христа (при императоре Тиберии – 14 – 37 гг. н. э.), и факт его казни прокуратором Понтием Пилатом, и название Его последователей христианами, их большое распространение в империи уже в 60-е годы. Все это полностью согласуется с христианскими свидетельствами.
Третий не менее знаменитый римский историк Гай Светоний Транквил (70-140) в своем труде «Жизнь двенадцати цезарей» оставил такие две заметки, имеющие прямое отношение к исследуемому вопросу. В жизнеописании императора Клавдия (41-54) Светоний сообщает, что «иудеев, постоянно волнуемых Хрестом, он изгнал из Рима». Об этом указе сообщается и в книге Деяний, где говорится, что апостол Павел, прийдя в Коринф, нашел там высланных иудеев, «потому что Клавдий повелел всем иудеям удалиться из Рима» (18,2). Таким образом, благодаря сообщению Светония, стало ясно, почему Клавдий изгнал евреев из Рима – по причине волнений из-за Хреста. Светоний не потрудился узнать о том, кто такой Хрест. Книга же Деяний прекрасно раскрывает нам характер тех волнений, которые происходили среди иудеев в результате распространения христианства. Ясно и Кто такой Хрест, из-за Которого так волновались евреи.
Правда, некоторые исследователи отрицательного направления пытаются поставить под сомнение это упоминание Светоний о Христе, поскольку он пишет о ХрЕсте, а не о ХрИсте. Однако советский лингвист И.М. Тройский пишет по этому поводу следующее: «Группу – Хри – мы имеем в словах – Христос и христианос, которые согласно установленной нами закономерности должны были при живом заимствовании звучать по-латини – Хрестос, хрестианос. Действительно, такова была в течение долгого времени традиция устной речи, сохранившаяся во французской форме – Кретьен.
Звучание Хрестус, хрестианус – являются, таким образом, совершенно закономерным результатом интерференции латинской и греческой звуковой системы, одной из реализаций более широкого общего правила передачи греческих звуков в народно-разговорной латыни, подтверждающегося на ряде примеров.
Все сказанное выше – давно установленные вещи, почти азбучные истины». Далее И. Тройский решительно возражает против утверждения, что имя Хрест «было довольно обычным и часто встречается в писании», (А.Б. Ранович). Он пишет: «Однако, сколь ни часто это имя, нет ни одного случая, чтобы носителем его был еврей. Еще более странным представляется мелькающее у некоторых авторов предположение или даже утверждение, что этот Хрест был рабом: волнения в иудейской среде I в. н.э. не имели никакого отношения к рабским движениям. И вообще было бы совершенно невероятным совпадением, чтобы имя Хрестус, латинский народно-разговорный рефлекс греческого Христос, оказалось тождественным с именем безвестного иудейского смутьяна».
Второе интересное место у Светония находим в жизнеописании императора Нерона. Перечисляя положительное, с его точки зрения, деяние императора, Светоний в частности говорит, что были «наказаны христиане, приверженцы нового и зловредного суеверия». Это замечание историка-язычника, хотя и отрицательно по отношению к христианству, важно тем, что свидетельствует не только о существовании христиан в конце 50-60-х годов, но и о его уже весьма широком распространении в империи в это время. Все это полностью совпадает со свидетельствами христианской литературы о данном периоде жизни Церкви и подтверждает тем самым историчность Того, именем Которого называли себя Его последователи.
У Светония имеется еще одно сообщение, подтверждающее историческую достоверность фактов, передаваемых книгами Нового Завета. Светоний пишет об императоре Клавдии, что «любил он и Феликса, которого поставил начальником когорт и конных отрядов в Иудее». О Феликсе, как известно, упоминает книга Деяний (гл. 23,24,25).
Весьма ценное свидетельство об Иисусе Христе оставил еврейский историк Иосиф Флавий (37–100) в своем сочинении «Иудейские древности», написанном около 93 года. Во всех известных списках «Древностей» это место читается так: «В это время жил Иисус муж мудрый, которого едва можно назвать человеком, потому, что он совершал дела, учитель таких людей, которые принимали истину с радостью, Он привлекал к Себе многих исследователей, как из иудеев, так и из греков. Он был Христос. И после того, как Пилат, по доносу знатнейших наших мужей, присудил Его к крестной смерти, однако не оставили Его те, которые и прежде Его любили. Он опять явился им живой в третий день, как пророки Божии предсказывали об этих и многих других, относящихся к Нему делах. И до сего дня не исчез род христиан, названных так по Его имени».
Оставляя на суд и совесть историков решать вопрос о том, какой из этих текстов является подлинным, мы, независимо от результата их решения, имеем уже как минимум весьма ценное свидетельство о том, что Иисус Христос действительно жил, что Он был Человеком совершенной жизни, что Он имел многих учеников и был распят Пилатом на кресте, что общераспространенной среди уже первых христиан была вера в Его Воскресение на третий день, вера в Его мессианское достоинство.
Наиболее древнее (из нехристианских), по-видимому, сообщение об Иисусе Христе было опубликовано в 1855 году. Это письмо Мары бар Серапиона, сирийского философа, к своему сыну, написанное из плена в конце I – начале II века. Письмо хранится в единственной рукописи VI – VII века в Британском музее. Подлинность письма не вызывает сомнений. Письмо это интересно тем, что Мара не называет в нем Иисуса Христа по имени, хотя и говорит о Нем. Вот это место письма:
«Скажи нам, мудрейший из людей: На какое обладание может положиться человек?
Ибо какую пользу получили афиняне от того, что они убили Сократа, – ведь возмездием им за это был голод и чума?
Или самосцы, что сожгли Пифагора, – ведь вся страна их в единый миг была занесена песком?
Или Иудеи от казни своего Мудрого Царя – ведь с этого времени у них было отнято царство?
Ибо Бог справедливо воздал за этих трех мудрецов: афиняне умерли от голода, самосцы были затоплены морем, иудеи сокрушены и изгнаны из своего царства, живут повсюду в рассеянии. Сократ не умер благодаря Платону; ни Пифагор благодаря кумиру Геры; ни Мудрый Царь благодаря новым законам, которые Он дал».
Как замечает Э. Барниколь, «если письмо это подлинное – а мне не известно, чтобы оно оспаривалось кем-либо их ученых – в таком случае оно написано человеком, незнакомым с нашими четырьмя Евангелиями и даже с историей страстей. ».
Подтверждением исторической достоверности сообщаемых евангелистами фактов из жизни и деяний Господа Иисуса Христа является и подлинный текст иудейского Талмуда, этого огромного собрания сочинений авторитетных раввинов, создававшееся постепенно в течение многих веков. В современных изданиях Талмуда нет никаких упоминаний о Христе и христианстве, поскольку «со времени Базельского собора (1431 – 1438) Церковь Католическая приняла под свою опеку издание Талмуда. ; сделанное потом в Базеле издание Талмуда 1581 г. под присмотром Марка Марина принято было в образец для прочих изданий, выходящих под контролем церкви и христианских правительств, во всех этих изданиях не входили в текст Талмуда места, касающиеся лица Иисуса Христа и определяющие отношение иудеев к христианам.
Вследствие этого Талмуд в настоящее время является неполным, пропусков в нем чрезвычайно много». «Но исключенные из текста Талмуда места эти не остались забытыми в памяти иудеев». Некоторые из этих мест известны. Талмуд дышит глубокой неприязнью ко Христу и христианству. Не упоминая имени Иисуса Христа («Пусть имя Его и память о Нем искоренятся», – заявляет иудейская книга «Толдот Ешуа»), Талмуд в оскорбительной форме, но тем не менее сообщает, что Он родился от Марии (Шаббат, 104,2), Которая происходила от рода Давидова, – что с Иосифом и Марией Он бежал в Египет, где научился магии, и с ее помощью «делал Себя Богом» (Санхедрин, 107,2), творил чудеса и говорил, что взойдет на небо. Накануне Пасхи Он был повешен, ибо предался чародейству, соблазнял израильтян переходом в чужую религию и в Его оправдание никто ничего не сказал. Он был царской крови (Санхедрин, 43,1) и др.
Свидетельства о Христе находим также у языческого писателя II века Цельса в его сочинении, направленном специально против христианства, «Логос алифис» (Истинное слово). Он приводит все важнейшие события из жизни Спасителя и даже сообщает многие подробности (отречение апостола Петра, например), рассказывает также о чудесах, но все объясняет извращенно, подобно Талмуду, представляя Иисуса Христа волшебником и обманщиком.
В меньшей степени, но также говорит о Христе как исторической личности: Лукиан Самосатский († 200) в сочинении «Жизнь Перегрина», в котором он называет Христа «распятым софистом»; философ-неоплатоник Порфирий († 304) в сочинении «Философия оракула», где личность Христа представлена в типично языческом освещении (Он назван благочестивым мужем, взошедшим за свои добродетели на небо и увенчанным после смертной казни бессмертием, – но Ему, по недоразумению, христиане поклоняются как Богу).
Император Юлиан Отступник (361-363), сочинения которого дышат ненавистью ко Христу, но, как пишет профессор П. Светлов, не отрицают Его существования и чудес, чем приносят большую услугу христианству.
Красноречивым памятником Христу – Спасителю является Палестина и преимущественно Иерусалим, где почти каждый камень напоминает о жизни Божественного учителя.
Заметили ошибку в тексте? Выделите её мышкой и нажмите Ctrl+Enter